86-ий рік… Весна...
Чорнобиль… Прип`ять…
Все квітне буйним цвітом навкруги.
По вулицях гуляють діти,
До них крадуться хмари дощові…
Ті хмари підлі, темні, чорні, злі –
Мовчать про це чиновники усі…
Біда вже трапилась – та це все ще секрет.
Бо ж правду жаху люд не міг взнати з газет!
Сидять старці на лавочках у парку…
І малюки знімають светрик – жарко…
Розслаблені, щасливі всі навколо –
Не знають, що підкралось люте горе.
За мить якусь усе змінилось -
Немов у дикім сні наснилось.
Усюди галас, стогін, плач -
В автобус садить всіх «палач».
З собою взяти не дають нічого –
Для багатьох це справжнє горе…
Не знає мати, де дитина…
У когось зникла ще й дружина…
Без жодних запитань, пояснень
Пакують люд в автобус рясно.
Куди везуть – ніхто не знає
У рупор голос все лунає -
Байку якусь оповідає…
Тим часом в осередку зла
Ціною власного життя
Гасить пожежу ЛІКВІДАТОР…
Він і реактор..
Минуло 30 років – знаєм.
Та біда часу не здолає.
Запалюєм жалоби свічку
І згадуєм чарівну річку
І місто, що на ній стоїть,
І горе, що не відболить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679585
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2016
автор: Онучка