Тут світ не має меж
і горизонт, який бентежить,
за далекою ховається горою,
ніби була поруч зі мною.
Насправді, та гора далеко
і підпирає вона небо,
чіпає хмари вдалині,
що зберігають дощ у собі.
Удалині хмари висять,
їх вітер стане відправлять,
чи підійде йому перон,
різноголосий у потоків тон?
Аж ось одна хмарина забрела,
дощем зросила й далі йшла
до сусідньої гори рушати,
щоби потоку сил додати.
Шумить потік і виграє,
та круті скелі минає,
по іншому боці біжить,
по каменях униз спішить.
Хилилися над урвищем смереки,
куди зібралися піти далеко?
Шумні потоки проводжайте,
та з ними вниз не поспішайте.
Смереки, у горах ростіть,
небо у хмарах стережіть,
корінням схил гори тримайте,
поволі річкам воду віддавайте.
07.2016.
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679224
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.07.2016
автор: Светлана Борщ