Земля розтріскалась від спраги,
І знепритомніли сади,
Вустами половецькой баби
Благає степ: «Води! Води!»
А сонце жалості не має,
Сміється в очі: «Світ спечу»,
В палких обіймах все згорає
До чого піднесе свічу.
До чорноти засмагли трави,
А вмитися - нема дощу,
Тьмяніють в спеці квітів барви,
Скрутилось листя на кущу.
Напевно грізний пан господар,
Володар блискавки й громів,
За щось розгнівавсь на природу,
І в небесах десь занімів.
Тріщить земля, димить від жару,
Задуха навіть уночі,
Та як надію, бачу хмару,
Що принесе в наш край дощі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679106
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.07.2016
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)