Літо - літечко цікаве,
хоч цьогоріч і жарке,
колосків дзвінкі забави,-
все в степах росте, цвіте.
Вітерець ледь повіває,
носить музику степів,
лиш під вечір засинає,
щоб набратись нових див.
Вечори сумирні тихі,
ночі теплі і ясні,
а земля вже ледве диха,
десь затримались дощі.
Все в знемозі завмирає,
прохолодою все снить,
лиш на ранок оживає
і шепоче спрагло: "Пить!"
У степах усе зітхає,
де ж той дощик забаривсь,
чи про спрагу він не знає,
а чи з вітром подруживсь.
В парі з вітром десь витає,
про степи й лани забув,
нову пісню знов складає,
а молитов не почув.
Та все ж якось схаменувся,
тишком- нишком уночі,
до степів, ланів вернувся
і до матінки землі.
Ожили лани і поле,
заяснілися степи,
земля-матінка поволі
набирається снаги.
Літо-літечко ласкаве́,
співи крапель дощових,
відновилися забави
диво-звуків степових...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678958
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.07.2016
автор: геометрія