Ідея – це те, що буває спочатку,
На ділі слова переходять у звичку.
Проблема у тому, що ідолізуєм
Слова та ідеї Шевченка-п’янички.
З дитинства вчимося як стати рабами,
Кобзар – мов посібник кріпацтва й неволі,
Минає тринадцятий – ми вже пізнали
Секрет заповіту й душевного болю.
Народжені бути в ярмі та страждати,
Цей культ надиктовує нам сьогодення,
Ридати. Ридати. І ще раз: Ридати!
Із чого скажіть тут черпати натхнення?
Скільки таких Катерин як у Нього
Сьогодні забули їх рідну домівку?
Слабкий та безсилий. Дурний та убогий.
Народ – немовля й не тримає голівку?!
Достатньо травити зґвалтований мозок
Ідеями рабства, болем та плачем!
Свідомість запалена та хвороблива
(й без того)
А з вашим Тарасом – тим паче…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678937
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: Чакір