(На написання цього вірша надихнула мене чудова поезія Ганни Верес)
А ти, моя матусю не журись,
Не плач так гірко і не побивайся,
Повір, я не загинув, я живий,
Та виглянь у вікно.Он там співає
На яблуні розлогій у саду
Мала пташина, крильцями тріпоче,
Її, моя рідненька нагодуй,
Бо в ній душа єдиного синочка.
Тебе ж прошу,дружино не ридай,
Бо мені боляче від того, ніби рана,
На сина подивись - мене впізнай
І краще помолись, моя кохана.
А ти, синочку у люстерко глянь,
Звідти привітно усміхнеться татко,
Та тільки мого серця не порань,
Не забувай мене, моє дитятко.
А я живу у вишеньці малій,
Яку садив ще позатого року,
У всьому-всьому, що є у дворі,
До чого ще торкались мої руки.
Хай вас, рідненькі, лихо обмине,
Не треба плакати за мною, а гордитись,
Допоки пам"ятаєте мене,
То я живий і вічно буду жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678869
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський