Пахнуть вишні в моєму саду,
Полягали рівненькі покоси,
Я дитинством, пшеницею йду,
Хоч роками посивіли коси.
Промінь сонця зцілує вуста,
Волошками заквітчані очі,
Я впаду, де пшениця густа,
Споглядаючи зоряні ночі.
Втихне вітер на ґанку моїм-
З ним удвох ми, неначе примари,
Я нап'юся дитинством своїм,
Відпускаючи спогади- хмари.
Попливуть у вишневий садок
Мої вишні дощами зросити,
Залишити букет із думок,
Моїх спогадів- в них хочу жити.
Мої вишні в моєму саду
Знову кличуть мене у дитинство:
Повернусь, як тоді,- я прийду,
Де лишилось життєве намисто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2016
автор: Леся Утриско