Ми доросли до всього, і все ж у нас вже є.
Які будинки ми настроїли, як місто.
Лиш... Загубили щось... Із душеньки святе...
Лише... Сусід від нас... Кілометрів на двісті.
І не тому, що він живе, де океан,
А лиш тому, що ми душею геть збідніли.
Чого б хотіла я? Щоби комусь до ран
Обійми і любов як ліки змастить сміли.
Хотіла би крамниць таких навідкривать,
Щоб одіж для душі відкрито продавала.
Замість грошей хочу цілунків наскладать.
О, скільки би тоді я щастя зторгувала!
Крамниця уже є! Та жоден покупець
Ніколи не зайшов, хоч я так прикрашала!..
І рву останній чек, й ламаю олівець...
Крамниця лиш моя... Вже всім... Не відчиняла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678347
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2016
автор: Відочка Вансель