Перший виїзд був на Бердянськ. Ми виїхали на двох автобусах, довго вантажачи боєзапас, «сухий пайок», рюкзаки та пожитки. Тоді для більшості з нас все це було щось на кшталт турпоходу. Не знаю, що там думало командування, але, видно, так було треба і ми два дні просиділи в якомусь будинку відпочинку, періодично шикуючись в «построєнія» і перевірки. Гомоніли, що ніби-то очікували прориву ворога з моря. Тож були напоготові і виставили караули. Разом з нами були ще якісь хлопці з внутрішніх військ. Тихенько, але вдалось якось скупатись в мілкому, але досить теплому Азовському морі. Я поселився в одному з «номерів» з Танкістом, Танчиком. Там почалася адаптація один до одного вже в таких собі бойскаутських умовах. Через пару днів, після чергувань та «построєній» ми вирушили на Дніпро, а вже 10 червня ввечері в «располазі» нас вишикував Іванич і доповів, що ми їдемо цього разу всім складом, як і в Бердянськ, але в напрямку Луганської області. Ми знову завантажили у автобуси б/к, пожитки, сухпай і вирушили в ніч. Періодично нас зустрічали мєнти і супроводжували по підконтрольній їм території. Їхали тривожно, попередньо відпрацювавши свої дії у разі нападу, адже цього разу напрямок був на «сепарстан». «Бувалі» порекомендували їхати в «броніках» або принаймні поставити їх вертикально біля вікон, створивши таку собі перепону для вірогідних обстрілів. Нарешті, рано-вранці приїхали в Сватово, на територію колгоспного току, де стояли діряві, як зоряне небо, намети, організовані місцевою владою. Всередині було постелено сіно. Хлопці кинулись облаштовуватись де-інде на току, пару груп оселились в гаражному боксі, вірніше в те, що раніше ним було, Іванич десь знайшов піддони, які завезли на тракторі і ми почали обживатись. Щоб звільнити приміщення для «оружейки» (будівля щитової) ще півдня таскали якісь дрова, котрі хтось дбало заготував на зиму. Виставили пости і призначили патруль. Однак, щось не сподобалось командирам і ми надвечір цього ж дня переїхали в інше місце – місцевий млин. Тут вже стояв батальйон «Чернігів». Разом заступили в наряди, визначившись з дислокацією. Одразу нас хотіли поселити у якомусь велетенському хліву з товстим шаром зопрілого зерна на земляній підлозі, по якому вряди-годи шастали мало не півметрові пацюки. Ми почали стелити на цій «підлозі» щось на кшталт стелажів з протрухлих дощок, що тут валялись. Піддонів не вистачало на всіх. Хлопці на власний ризик «зайняли» чотирьохповерхову будівлю млина, постелили на бетон що в кого було і стали готуватися до вечері. Ми поселилися в якійсь кімнаті на третьому поверсі з Бармалеєм, Гансом, Чаклуном, Фізруком та Котом. На піддони зверху поклали картон з коробок, а на нього - каремати та спальні мішки. От і все. «Солдат должен стойко переносіть тяготи солдатской служби», - як віщував нам зараз майже забутий «Статут воінской служби в Совєтской Армії». Було літо все ж таки. Коло нас, біля об лаштованої «оружейки» вже розміщувалися : Коба, Антей, Шаміль та хлопці.
Вранці запрацювала польова кухня в чернігівських і ми їли кашу, після чого відпрацьовували тактичні заняття та маневри. Раптом прибіг господар млина і хотів влаштувати «кіпіш», але з ним якось домовились. Врешті-решт насилу пояснили, що війна і вона потребує пожертв.
Тим паче, що млин стояв без дії і закритий. Наступного дня приїхав з якогось лиха Юрій Луценко і завірив, що вирішить проблему з нашим поселенням. Командири щось там радились, а ми, оголосивши завдяки Гансу свою нову «располагу» «Мукомольною республікою», продовжували ознайомлюватися з місцевістю, самостійно готували їжу, проводили тактичні заняття, чергували на блокпостах. Розвідка донесла, що в одній з посадок неподалік виявлено «лежанки», характерні для проведення спостережень. За нами хтось-таки слідкував. То ж необхідно було посилили охорону всередині та пильнувати за периметром. Так і зробили.
Через пару днів прибув батальйон «Київ», змінивши чернігівських, які забрали польову кухню. По тому готували самі, на вогнищі, але було смачно. В пустих «цинках» гріли тушонку, варили такий-сякий суп та «мівіну». Вожатий з Таксистом продовжували вести бойові заняття для незадіяного особового складу, передаючи нам свій досвід. Ми з цікавістю і завзяттям відпрацьовували, як могли захоплення та захист будівель, фортифікаційних споруд та блок-постів, облаштування та викриття секретів. Ганс час від часу смішив, придумуючи малюнки про ДНР та ЛНР, зображаючи сьогодення Донбасу. Після декількох рейдів по місцевості, ми знову вирушили на Дніпро. На зміну нам їхав одеський «Шторм». Настрій був не дуже. Бо знову назад, у тил. По дорозі вночі стали перепочить, по черзі виходячі з автобусів. Відійшовши трохи неподалік, послизнувся, наступивши в траві на щось кругле. Що за мара? Збоку засвітився ліхтарик, голос Хітрого : «Граната, отойді.». Я остовпів. Звідки? РГД. Ціла. Нормально. Так і залишилось загадкою, звідки вона там взялась. Війна.
* * * * * * *
По «располазі» в Дніпрі вештались новобранці, волонтери. Але наша друга домівка все одно радувала, бо давала нам притулок у цьому шаленому світі. Нас по черзі відпускали у звільнення і ми як діти раділи зеленим деревам та сонячним дням, бігали в кінішку, гуляли по парку, набережній і загравали з дівчатами. Місто пульсувало, чоловіків у військовій формі часто радо вітали і тисли руки. Зате місцеві мєнти нас тихо ненавиділи. Ще б пак! Вчорашні майданівці з різних міст і сіл країни, яких посилали розганяти, зараз самі вдягли камуфляж з ментовськими шевронами і ходять по їхній території. Багато цих мєнтів так і залишились гвинтиками старої системи, до якої вони так звикли за ці роки. Система вбила в них теплі почуття до Батьківщини, тієї землі, яка їх викохала. Вони жили лише тим, що їх годувало. На Карла Маркса працював центр для «переселенців», які з пожитками та дітьми кучкувалися біля входу. Деякі з-під лоба люто зиркали на нас, новоспечених служак МВС України. Біля ОДА так і стояли два розфарбованих в кольори державного прапора та бойового прапора УПА піаніно, на яких періодично грали охочі. А на алеї з протилежного боку від ракет, поруч зі світлинами Героїв Небесної Сотні вже з'явилися фото хлопців, загиблих в АТО. Ніхто й гадки не мав про те, що незабаром там будуть і світлини наших побратимів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2016
автор: kriwoy