Жив панич, та ще й козак,
і жінок любив, й дівчат.
Раз побачив у садку,
жінку гарну, та чужу.
І подумав: "Украду!"
Й довго ждати не буду,
зараз же і підійду,
і про все їй розкажу.
Він на витівки мастак,
підійшов він просто так.
-Слухай, жінко, не журись,
і на мене подивись,
я, нівроку, молодий,
ще й в добавок холостий,
то ж до мене пригорнись,
і мені ти усміхнись.
А я тебе обніму,
в свою хату відведу,
будеш в мене, як в раю,
я тебе дуже люблю!
Жінка каже: "Підожди!"
Є коханий назавжди,
ось він зараз підійде,
і тебе геть прожене.
Підійшов тут враз козак,
вхопив пана за піджак,
пом"яв ребра і боки,
відпустив його таки,
накрутивши вуха,
щоб той старших слухав.
Щось сказав він молодцю,
ще й пораду дав оцю,
"Ти , паничу,краще вчись,
до заміжніх не тулись,
та ж багато є дівчат,
чорних, гарних бровенят,
з ними буде тобі рай,
на чужих не поглядай!"
Сміялися козаки,
із невдахи так-таки...
Засмутився удалець,
похнюплений пішов геть...
Мораль в баєчці така:
Розум є ж у козака,
перед Богом йому гріх ,
від людей лиш буде сміх.
То ж шануйся й стережись,
і у правді жить учись!..
Прислухайся до порад,
пригортайся до дівчат!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678026
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 14.07.2016
автор: геометрія