* * *

Згасає  відчай  наче  дня  кінець,
Лягає  спати  вся  словесна  буря
І  чути    звуки  стомлених  сердець
Думки  летять  немов  нестримна    куля.
Але  вони  міцніші,  ніж  свинець
І  здатні  більше  пробудити  болі.
Адже  мішень  їх  -    не  життя  кінець,
А  вщент  розбиті  долі.

Темна  кімната,  запах  кави,
Відкриті  вікна,  смак  журби,
 а  сльози  душать  як  отрава,
отак  то  в  замку  самоти.

Він  вже  пішов.  Закрились  двері.
Як  хочеш  встань  і  дожени
Мов  вітер  листя  у  тім  сквері
Де  познайомилися  ви.
Але  фігура  непорушна
Спокійна,  наче  не  жива
Чи  то  вона  така  бездушна
Чи  для  погоні  сил  нема?
Не  просто  відпускати  щастя
Не  просто  щастя  зберегти
А  хто  сказав  тобі,  «коханий»,
Що  моє  щастя  саме  ти?

По  щоках  котились  сльози  -  
 Солоні  ріки  почуттів,
в  її  душі  гриміли  грози
а  розум  жити  не  хотів.
вона  лишилася  з  думками
в  царині  зради  і  ганьби
це  ж  він  -    мій  названий  коханий
лишив  по  собі  ті  сліди.

Холодне  серце  чаєм  не  зігрієш
І  пристрасть  не  розпалиш  сірником,
Побачивши  його  ти  не  зрадієш
І  не  розбавиш  крові  молоком.
Самотностньо  жити  ти  волієш
І  гріти  губи  кип’ятком
 Бути  лиш    з  тим  про  кого  мрієш
Тримати  серце  під  замком.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2016
автор: птахаптах