Цьогоріч бувають такі жаркі дні, що не вистачає сили щось робити. Тому ми найчастіше знаходимо якийсь холодок, чи найнежаркішу кімнату, і поринаємо в спогади. Мені чомусь захотілося пригадати свої найперші враження. Коли почалася минула війна брату було майже 3 роки, мені чуть більше 1,5, а сестричці 2 місяці. Брат дещо пам"ятав про день початку війни, я ж нічого не пам"ятала. Та все ж пригадую якраз той час, коли ми були у цьому дитячому віці. Мої перші спогади пов"язані з бабусею. Я ніби й тепер бачу себе біля будинку. Я ходжу-дибаю по подвір"ю, торкаюся пальчиками листочків кущів, окремі травинки і кульбабки. Потім сідаю на ряднинку і пропускаю травинки між пальчиками, придивляюся до них, торкаюся язиком. Неподалік порається бабуся Настя. Щоб я її не відволікала від роботи, вона забавляє мене розмовами. Я, звісно, не знаю, чи то казка, чи притча, чи бувальшина, чи випадок із чийогось життя. Мова бабусі спокійна, протяжна, мені подобалося її слухати Найбільше запам"яталася і вразила мене її розповідь про незвичайного хлопчика, якого я уявляла, як янгола біля образу Божої Матері. Хлопчик мав вражаючі здібності: незвичайний слух і зір. Він бачив, як росте трава, ловив найтонші мелодії співу птахів, поскрипування коників і букашок, бачив непомітні для звичайного людського ока помахи крил метеликів. Я з цікавістю слухала бабусю і намагалася розглянути травинку у своїх руках. "Ні, Валю,-усміхається бабуся,-ті вже не живі!" Я нахиляюся до ростучих травинок і бачу якусь букашку, хочу її впіймати і забуваю за травинку. Потім наді мною пролетів якийсь жук,(певне хрущ).Я намагаюся роздивитися його, але він швидко зникає, натомість з"являється комаха, вона кружляє і дзижчить. Я махаю руками й голосно волаю: "Ой-ой-ой,бубаню!" Бабуся кидає справи, підхоплює мене на руки, несе до хати і годує кашею з молоком.
Іншим разом я бачу свого брата Василька. Він бігає по двору,осідлавши, як коника,довгу лозину, а в руках тоненький прутик, яким він підганяє свого коника, голосно вигукуючи: "Но-о-о! Но-о-о!"
Ще я бачу маму, яка схилилась над колискою, що висить серед кімнати, а в ній агукає крихітна Галинка. Мама покормивши її і вклавши спати, садовить і нас їсти. Мене на довгому дерев"яному дивані зі спинкою, а брата за столом. Він сидить на стільці чинно, як дорослий, їсть і просить маму добавити цукру в кашу, а я їм, сидячи на дивані і тримаючи миску між ніжками. Після трапези мама всаджує Василька на стільчику біля колиски і наказує там йому і гратися. Якщо сестра запхикає,колисати, а якщо заплаче, гукати маму. Мене мама залишає на дивані, суворо наказавши не вставати на підлогу, бо вона холодна.Щоб я не впала, перед диваном ставить кілька стільців зі спинками. Я походжаю диваном, граюся з віконцем, щось розглядаю,щось малюю пальцями на склі, або ловлю якусь мушку чи козявку. Мені це подобається. Я чую, як брат клацає якимись брязкальцями, щось бурмоче. Я вся в собі і не звертаю уваги на брата. Він же тихенько встає зі стільця і виходить з хати. Я чую скрип дверей і мамин голос: "Васю, а Галя?" І відповідь Василька: "Вона не плаче, я вже її покормив!" Мама кидає сапу і за мить уже біля Галинки. Вона перевертає немовля долілиць, вибирає із ротика кашу, злегка постукує між плечиками. Мала здавлено хлипає, а мама плаче: "Васильку, що ж ти наробив? Вона ж могла захлинутися! Ну, як же так, синку?!" Брат стоїть, похнюпивши голову і крутить пальцями свого кучерявого чуба. Він не плаче, лише тихенько скиглить. Він же найстарший, йому не гоже.
Усе це постає перед моїми очима, хоча я й не впевнена, чи все це так урізалося в мою пам"ять, чи це згодом чула від дорослих і уявляла та доповняла всоєю дитячою фантазією...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677817
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.07.2016
автор: геометрія