Не знаю, сон чи Боже провидіння,
Та відбулося вчора це зі мною:
У матерів закінчилось терпіння
Чекати, поки вирішать з війною.
Від заходу й до східного кордону
Плили колони, щоб спинити бійню,
Й з Росії, від самісінького Дону,
Й із-за Уралу, де не є стабільно…
Й заворушилася уся планета –
То матері до них теж прямували,
І не знайшлись ніде такі тенета,
Щоби надійно вдома їх тримали.
Вони всі різні: білі, жовті, чорні,
Та очі всіх наповнені сльозами.
Тепер вони були в одному човні –
У тузі за убитими синами.
Й нема у світі ще такої сили,
Щоби мільйони матерів спинити…
Вони не плакали і не просили –
Ішли, любов'ю щоб війну спалити…
12.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677809
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.07.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)