Сорока-білобока над лісом літала,
тиха і спокійна і не стрекотала.
Літала, літала, ніде не сідала,
вона в своїм дзьобі мішок з чимсь тримала.
Що було у тім мішку може вона й знала,
та про це вона нікому не казала.
Де не взявся вітерець, вітерець-молодець,
розкачав він мішок, потягнув за кінець,
мішок розв"язався і сміх показався.
Біля мене пролітав, чогось зупинився,
загурчало, загуло і сміх покотився:
по левадах і садках, по вулицях і хатах,
по полях і по степах, і по селах, і містах...
Дещо з того мішка і я упіймала,
і з собою взяла, і вам написала...
А сорока - білобока далі полетіла,
десь у вас там, придивіться, на причілку сіла....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677418
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.07.2016
автор: геометрія