І веселі, і співучі,
ми колись були.
Обвівали нам обличчя
степові вітри.
Залюбки ми в степ ходили,
сапать буряки.
Ми співали, нас стрічали
дзвінкі колоски.
А ми слухати любили
музику вітрів.
Так жили ми і зростали
серед колосків.
Із ромашок і волошок
ми вінки плели.
Степовий рвали горошок
серед ковили.
І по- батьківськи ласкаво
обіймав нас степ.
Квітувало все й зростало
і немало меж.
Пролетіло, відлетіло
у далекий світ.
А у душах залишило
незабутній слід.
Знову хочеться вернутись
у дитячий світ.
Поклонитись, усміхнутись
і послать привіт.
І степам отим далеким,
й стиглим колоскам,
і ромашкам, і волошкам,
й навіть бурякам.
Степ той вічний і широкий,
й незабутній час.
Постаріли ми нівроку,
чи впізнає нас?..
Залишився степ співучий
десь далеко там.
Не підставить нам обличчя
степовим вітрам.
Лиш у спогадах витає
той далекий час.
Пам"ять степ той зберігає,
не підводить нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677383
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 11.07.2016
автор: геометрія