Біля стели Незалежності, де «Глобус», продовжували танцювати студенти і молодь, інколи хтось із них виступав. Говорили Найєм та Руслана, головні координатори молодіжного майдану, представники молоді. Навпроти, на спорудженій, як і в 2004 році сцені, традиційно виступали лідери опозиції, артисти та просто охочі. Літня жінка з Білої Церкви читала пронизливі до кісток вірші. Виступали церковники різних конфесій, представники інтелігенції, патріоти з різних кінців країни. Десь 27-го чи 28-го я теж бачив ту жінку з Білої Церкви, коли ввечері після її виступу, читав свої вірші перед стрибаючою від холоду молоддю :
«Не знають бовдури земні
Що думку просто не зламати
Й Надію, що зросла в борні
Не вийде кинути за грати
Що відшмагати душу – зась!
Що зацькувать не можна псами
Цю Волю, що з колін вже підвелась,
Цей Дух, що встав під небесами!
І пісню куля не проб’є
Що вже луна над білим світом
І Віру, що прийшло Твоє
Святе. Пророче Заповітом...»
(написано 02.11.1995 р., м. Харків)
А на Європейській площі, де нещодавно стояли наші ряди і ми збирали віче, вже облаштовували збіговисько «тітушок». Антимайдан…Знову.
28-го, в четвер, по легенькому сніжку я біг по роботі за дозволом банку для тендерних документів в районі Арсенальної і мало не завмер… У бік Маріїнського парку сунула сіра маса без облич. Вони йшли групами, чоловік по 30-40, але їх було безліч. Сіра маса… Як і в 2004-му, тепер далекому, з усіх усюд гнали шахтарів, бюджетників та просто люмпенів на «Антимайдан». Вже стояли їх біло-блакитні намети. Вони продавали свою совість за сотню-дві гривень. Їх везли потягами, автобусами, масово тоді, коли транспорт з чесними людьми не пускали. Все по тому ж, відомому сценарію. Місто було в оточенні загонів міліції та «тітушок». Тоді я мешкав в общазі на Нивках, яка знаходилась поряд з «мєнтовськими» гуртожитками, та й жив в одній кімнаті з «мєнтом». Так що «попалити» мене, вже затятого майданівця було не важко. Виручав зовнішній вигляд, моє вбрання, завдяки нашому професійному дрес-коду. Я радше був схожий на закінченого інтелігента, ніж на бандита з Майдану, як його уявляли собі наші вороги. Пізніше, коли я робив чергову «вилазку» до міста, у своєму вбранні – довгополому пальто з накинутим шарфом-вузликом та строкатому картузі у клітину, підійшов до «мєнтів» і вдав із себе іноземця, запитавши ламаною французько-англійською на кшталт : «Вот із зис, пліс, ту Хрещатик, сіль ву плє ?». Типу, «як пройти на Хрещатик?». Ну, ті показали, глипнувши крадькома очицями, як вовкулаки. Розіграв і наших «лантухів» із самооборони на блок-посту з боку Бессарабки, які люб’язно мене провели до КМДА і показали напрямок руху в бік Майдану і ялинки. Прийшов до наших хлопців у намет і теж почав белькотіти, а потім не витримав і засміявся. У подальшому, цей мій не новий досвід взяли на озброєння…
Тим часом, студенти оголосили страйк. Хлопці та дівчата, обгорнувшись національними прапорами, ходили по місту, йшли на Майдан колонами, з піснями, гатили на всю міць по десь знайдених барабанах, кричали у рупори, несли плакати з закликами до студентського братства. Особливо треба віддати належне в цьому сенсі «Могилянці», яка завжди була в авангарді патріотично налаштованого студентства.
«Мєнти» ошкірилися, їх стало більше на вулицях, в метро, на перехрестях. Часто вони «відривалися» на місцевих та приїжджих патріотах, били автівки «автомайданівцям», затримували активістів. Правда, наші теж не дрімали. На одній з «мєнтовських» общаг невдовзі побачив напис «Ми знаємо, де живуть ваші сім’ї».
Написи… Вони були по всьому місту. На стовпах, стінах, у метро – скрізь : «Слава Україні!», «Героям слава!», «Україна - понад усе!», «Банду – геть!». Пізніше на початку Інститутської створили цілий музей з підручних дощок з назвами міст і населених пунктів, люди з яких були на Майдані. Може добрі люди пам’ятають, - в один із днів протистояння на Грушевського хтось з хлопців написав на снігу ось ці гасла, які я сфотографував на свій телефон, так що вважайте, що світлини ексклюзивні :
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2016
автор: kriwoy