Вітрами торкала сріблясте волосся.
Несла йому сонце на голих долонях.
Стежки простувала, щоб легко ішлося,
Гляділа на нього, мов жито на сонях.
Думки його пила, мов воду у спрагу,
Емоцію кожну в легені вбирала.
Щоразу втрачала душі рівновагу,
Коли крок у крок, око в око стрічала.
Так довго у серці носила, живила.
Латала поламані крила на спині.
Він іншою жив, тож кохання зложила
У труну, сховала глибоко у глині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)