[img]http://www.dooddot.com/wp-content/uploads/2015/02/Brain-Food-List-Easy-Eating-no-caffein-Dooddot-7.jpg[/img]
[img]https://pp.vk.me/c628023/v628023208/35f35/4O-cC8FTmdA.jpg[/img]
Кай до мене приходить щочетверга о шостій,
Крига з капців його тече у кухні водою.
З того часу, як ми з ним – голодні холодні гості,
Я і далі ношу собі сукні простого крою.
І нема в мені гену, аби мити всім іншим кості,
І нема мені ради, аби не рясніти при нім ікрою.
Кай до мене приходить, знімає хутро і м’яту,
Наливає портвейн і палить якусь вишневу.
Завжди має слова, завжди вміє про них мовчати,
Знає мови пустель і наріччя, що їх носять дерева.
Він знімає свій погляд, усмішку, з боків прим’яту,
І клянеться в любові, і кляне снігову королеву…
Каже, Гердо, я змерз. Леденію на кожнім слові,
День зрідів і поблід, як сироватка в теплій склянці.
Я не знаю, губні в мені літери зараз чи язикові,
Лід застиг між ребер, ніби з кіньми зрослися троянці.
Мені сниться мансарда і вина твої бузинові,
І так млосно від того, аж боюсь прокидатися вранці.
Каже, перлом з намиста впав, розчинився у світі,
Вічність в кризі – хитка, мов єгипетські шлюби орфі.
Коронований норд її лізе в груди сльозі прогрітій,
Розпадаюсь на атоми, лексеми, фонеми, морфи.
Каже, Гердо, підсів я на неї, на сніг її, як на літій,
Але ти все одно мені – гострий токсичний морфій.
Кай сидить десь години зо дві, малює хвости утечі,
Сутеніє, мовляв, надворі. Каміння пора збирати.
Кладе руки на щоки мої, а виходить – лише на плечі,
І малює нам двері, а виходить – малює ґрати.
Знає вірші напам’ять, а жоден тут не до речі,
Носить тисячі нот у горлі, а жодну не може взяти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676919
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.07.2016
автор: Юля Фінковська