О, цей бентежний запах твого тіла…

[youtube]https://youtu.be/jRqgh8WHfaM[/youtube]

[youtube]https://youtu.be/-SXSLvZN6fg[/youtube]
[i][b]Пече    й  клекоче,  десь  всередині,  жага  нестримних  почуттів,
Ще  горять  твої  поцілунки  на  згині  колін  і  в  ямках  ліктів...
На  зап"ястках  ...персах,  шиї...  й  донині  лоскоче  хвиля  звідтіль...
Я  душею  лину(  думки  неспинні),  відчуваючи  страх  та  біль...
Від  розлуки.    З  тих  доленосних  снів,  з  кожним  дотиком...він  яснів:
Проривався    між    морями  й  океанами      паралельних  світів...
Торкався  срібних  скронь  від  літ,  надихав  на  спалах...  нових  зірок
В  душі  чи  на  небі...До  якого  залишився  вже  маленький  крок...

(З"єднання  доль,  тепла  долонь,  жар  серця,  мук,  сліз...  і  шалений  ритм  ...)
Роса  на  шкірі,  ох  і  любов  оця!  В  життя  привносить  колорит...
І  цей  бентежний  запах  твого  тіла  ,  збираю  з  маленьких  крихт,
Я  розлуки  і  болю,  не  хотіла,  це    мій  останній  алгоритм...


Після  любовних  шалених    злив,  океану  прилив...  нірвана...
свідомості,  розплавлена  лава  від  хмелю...падіння  в  безодню  
чи  злет  до  раю...шелест  крил...душа  пропала...  і  ллється  прана
кохання  на  душевні    рани...  й  зцілює  їх...  без  кисню  і  водню.

Твій  пронизливий  погляд:  очі  в  очі,  мов  з  неба,  до  дна  єства,
обійми,  до  хрускоту    пальців  ,  пекучі  й  вологі,  п"янкі  вуста,
терпкі,  мов  мигдаль,  з  ледь  вловимим  пряно-магічним  трунком  на  смак,
(можливо  то  є  таємничий    знак:  не  залишитися  без  ознак  )
з  матриці  чар-зілля:  мандрагори,  вишні,  ванілі,  кориці,
пелюсток  троянди,  вересу,  смоковниці,  лаванди,    суниці...
одночасно  солодко-медові  (то  дія    нашого  "гріха")...
"гріх"  разом  з  праною  в  кожний  атом  тіла  й  душі  вповза  й  надиха.

Потім...сіль  сліз  на  вустах...від  життя  одна  нестерпнна  гіркота...
Кохання  моє  чи  твоє  вже  давно  жиє  в  паралельних  світах...
Сум  в  душі  від  втрат...Чорною  хусткою  ночі,  вкрива  самота
Груди  та  плечі...Сріблом  сяє  голова,  немов  корона  свята́.
Залишились  в  чеканні...бо  спалені  мости,  шляхи...  до  раю,
А  пекла  мабуть  забагато...життя  наповнене  їм  до  краю.
Я,  як  та    пилинка  в  павутині...Торкнись  і  зникне  реальність
Від  вітровію...Молюсь,  щоб    прийшла  скоріш  радість,    як  Бога    даність...[/b][/i]

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/4/78/362/78362985_large_poc3.jpg[/img]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: Макієвська Наталія Є.