Ой, на Івана, та ще й на Купала
Мати синочку та й долю шукала.
В полі збирала і трави, і квіти,
Тільки надвечір верталася звідти.
З них вона склала чарівний віночок
(Знайде нехай наречену синочок).
Варить напій вона з дикого зілля
(Чи ж доживе її син до весілля?)
З річки води принесла для дитини,
Адже не дійде він, навіть, до тину.
Скропить-помиє все синове тіло
(Щира молитва в небо летіла
Аж до Пророка Святого Івана.)
- Хай оздоровить ця купіль, так звана,
Тіло і дух мого рідного сина, -
Мати Купала ще й Бога просила,
Щоб врятував від страшної недуги
Сина її і найкращого друга.
Потім напій подала із меліси
Та й подалась через луки до лісу.
Йшла понад річкою – молодь гуляла,
Через високе багаття стрибала.
Дехто старавсь, очищався водою,
Щоб розминутись в цім році з бідою.
Звичаї ці в Україні прадавні,
Житимуть з молоддю, мабуть, і далі.
Сміх, гамір, пісня лунали навколо –
В серці у матері аж закололо:
- Он, на вінках, вже ворожать дівчата.
Їй теж невістку пора зустрічати,
Та не ходячий синочок, о, люди!
В парі ніколи він, мабуть, не буде.
Темно було, лиш віночки світились.
В матері ноги за день притомились,
Та не звертала уваги на втому,
Відпочивать вона буде удома.
Зараз їй папороть слід відшукати,
Сина на ноги повинна підняти.
Йшла вона лісом: ні страху, ні сили.
Перед очима майбутнє лиш сина.
Так, лиш сьогодні та ніч, на Купала,
Скільки на неї вона вже чекала!
Щоби зірвати чарівну ту квітку,
Мати прибігла сюди хтозна звідки.
Кажуть, що папороть оберігають
Сили нечисті.
- Мене не злякають,
Адже, я мати…
І раптом, як блисне!
- Квітка!..
Рука потяглась і обвисла…
Мати розкрила згорьовані очі –
Це ж вона спала, мабуть, до півночі…
Син повернувся з гуляння додому,
Світло включив.
Де й поділася втома!
Мати зраділа, підводиться з ліжка,
Сон розказала, ходила де пішки.
Син посміхався:
- Я з сном розберуся:
В жовтні вже сватати буду Марусю!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676360
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 06.07.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)