Я шукав мудреця у кожних стрічних очах,
Істини – у бетоннім мовчанні вулиць, скрипінні трамваїв,
У безтурботності підвіконних котів, у примарливих поторочах,
У сході сонця, що надвечір неодмінно сідає.
Я сподівався, що відповіді мають знати боги,
І блукав подумки провулками Мекки, дарував хліб Блакитному Нілу,
Ступав босоніж у незаймані тибетські сніги, входив у Йордан нагим
І врешті втратив надію зцілити свої душу і тіло
Позатим, що більше вабило шукати сенсів «десь там»,
Зрікатись себе, в обмін на шанс пізнати першопричини,
Приймати чернечий постриг, присягати на вірність філософам, поетам,
То більше символів натякало на найважливішу подорож – у te ipsum глибини.
Таємниці ретельно захованих пам’яттю днів,
заказані спогади, чагарі нездійснених прагнень, дитинних інтенцій
Магічні обряди пращурів, бабині молитви, мамині сповивальні пісні,
Танці кочівників, нічні жахіття вимушених переселенців –
Все це завжди було мною, зі мною, в мені
До народження світу
І в нескінченності екзистенції.
Графіка Iren Moroz
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2016
автор: Kalisto