Річки огротають тебе потоками,
Якщо прислухатись, всі вони плачуть,
Ми називаємо їх темноокими,
Дивимось вглиб і нічого не бачим.
Бо вода у потоках безжально синя,
Як небо, що піднімається в травні,
Вона оживлює торішнє насіння,
Яке тільки потім скошують в ставні.
І ці посохлі трави ще й нам листують,
Ніби сміються з то, що й ті все знають,
Ми потопаєм - і дарма протестуєм,
Бо давно немає ключів від раю.
Тобі здається, що ти випливеш завтра,
Вода тут прісна і риба красива,
Та після дванадцяти лунає мантра,
І ріки плачуть, допоки є сили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2016
автор: Невідомська Вікторія