Вечорами, коли досадую
І боюсь від нудьги звихнутись,
Я про хлопчика цього згадую –
Неможливо не посміхнутись.
Він був схожий чомусь на цуцика –
Дуже лагідний і забавний.
Оченята – два чорних ґудзика,
Невисокий, стрункий і ставний.
Несміливий, не дуже впевнений,
Щирий, наче Свята Тереза,
Був у віру мою обернений:
Жив постійно на вістрі леза.
Він покірно чекав побачення,
Відчував настрій в кожнім слові,
Не висловлював звинувачення
У байдужості, нелюбові.
Але так шаленів від пристрасті,
Коли ми опинялись поряд,
Що, здається, як пес, повискував,
І натхненно невтомно порав.
В сірі будні весна ввірвалася,
Феєрверк, почуттів надмірність!
З ним я вперше, мабуть, дізналася,
Що це значить: «собача вірність»…
Може, в нього тепер є дівчина –
Не питала ніколи, каюсь.
Він колись стане справжнім пінчером,
Але я про те не дізнаюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2016
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)