чому мені так боляче дивитись
на деградацію таку ясну?
і ніби більше нікому журитись,
наче турбує це мене одну.
нав'язані всі погляди й думки,
увесь примітивізм стандартних дій.
і думаю: де котяться вони,
без музи, без ідей й високих мрій?
кому потрібен цей сліпий обман,
й рожевії не окуляри — вікна.
безглуздий і брехливий балаган
у темряві омитий безпросвітно.
живуть за алгоритмом, як їм сказано:
те що любити, то буде́ любов,
що ненавидіти, тe безнаказано
поширювати буде всюди кров.
"усі не як усі" — думає кожен,
"я не такий" — так скаже кожне Я.
але чи хто тут вижити так може,
щоб не спаплюжити своє ім'я?
всі моралісти давно аморальні,
і все що добре — одне божевілля.
де усі ваші цінності нормальні?
не обійтись мені тут без свавілля.
нехай я буду трохи негуманна,
але несу я світло й простоту.
така мені ідея притаманна:
де люди — залишити пустоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675594
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.07.2016
автор: codyein