Десь час гоївсь без поцілунків,
Проплакав тихо як маля.
Небесних хмарочок малюнків
Набралось з літер скрипаля.
Колись вела додому стежка,
На котрій крила до небес.
Тепер... Як згублені сережки
Шукаю, щоб не йти... Як пес
Щось перегрібую швиденько.
А потім вию в темну ніч.
Мені ж додому... Так близенько...
Дійти не хочеться... Зкаліч
Ще більше душу. Й поцілунків
Від мене потім напроси.
Чи вистачить отих малюнків
Набрати сонцю від роси?
І одяглося сонце в спеку
На цілий місяць, на роки.
Знайти дорогу ще далеку,
Щоб заспокоїлись думки.
Тріщать, не гояться хвилини,
Тулились тихо до душі.
Ниток немає в одежини
Мого серденька... Лиш вірші...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2016
автор: Відочка Вансель