Ступи хутчіш рідненький на моріг,
Тебе так довго синку виглядала.
З далеких щедро стоптаних доріг,
Куди тебе колись, я виряджала.
Літа мої рікою розлились,
Як ви синок розбіглися із хати.
Разом вони чомусь не прижились,
Докупи їх ні склеїти, ні скласти.
В душі моїй посічені скалки,
Упали в тіло висохле рубцями.
Вже не такі міцні мої нитки,
Стежки мої поросли бур'янами.
Старенька стала горличка твоя,
Вже, як колись з дороги, я не бачу.
В літах змарніла доленька моя…
Та серцем сину все тобі пробачу.
Я вірю ти любов мою зберіг…
Один ти синку в мене залишився.
Прийди і сядь для мене на поріг,
Невже ти десь іще не находився.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675378
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.06.2016
автор: Дід Миколай