Я занадто незалежна, неприступна, не… потрібна?
Стільки інших – милих, ніжних і поступливих – кругом.
Ти ж надії не втрачаєш: золота обручка, срібна…
Та мене не закувати в шлюб коштовним ланцюгом.
Я кохаю! І не проти зустрічати захід сонця,
Засинати й прокидатись у кільці надійних рук.
Тільки ти обрав, коханий, роль невдячну охоронця,
А мені потрібен лицар! Не дракон, а вірний друг.
Збудував надійну вежу. Добре, буду в ній сидіти.
Бо вона до неба ближче! Не тому, що з милим рай.
Та коли почнуть стрибати під моє вікно джигіти,
Пригадай прадавню казку й серденько собі не край.
Ти не втримаєш в неволі ту, що не боїться смерті.
Так, я звикла обирати, скільки, з ким, коли і де.
Крок у прірву – і підхопить вітер крила розпростерті!
І літатиму, допоки сонце сяде… І зійде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2016
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)