[i]подорожнім[/i]
вже неважливо, повторюю, ніби мантру,
відколи мене супроводжує, немов тонка нить парфуму, це відчуття правильності -
чи від Якуба Вишневського, чи від Нестора Карбонелла, чи від тієї, що немов мати, навчила мене розмовляти квітучо і втаємничено,
я помирилась з усіма своїми самотностями, що вертають до мене пташиними зграями,
як до пам'ятнику чогось втраченого - парасольки, ключів, запальнички,
так, ніби я ношу усі оці речі у себе в жіночій сумочці,
а віддавати не хочу.
а насправді - я не сейф і не бункер, не піраміда Тутанхомона,
немає жодного коду, паролю, секретного слова,
якщо хочеш прийти - приходь, я не жадібна, я наллю тобі чаю чи кави чи чогось більш міцного,
але те, що ти шукаєш, я не мала ніколи і зараз не маю,
я немовби готель чи вокзал, повз які проносяться іноземні туристи, щебечучи різними мовами,
разом зі своїми страхами та сподіваннями.
бачиш, наскільки це просто - причалити, мов до берега, до краю ліжка,
веслувати крізь мене, ніби крізь хвилі спокою, залишаючи поза спиною зруйновані незумисно спроби
бути удвох, бути разом неподільно, як повінчані чоловік та жінка..
немає про що жалкувати,
адже ніжність - це те, що не потребує підпису в паспорті, не потребує згоди чи дозволу
навіть від того, на кого вона спрямована,
ніби прожектор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2016
автор: Майя Грозова