Не слухай тих, хто каже, що все буде добре. В житті багато болі, сліз, прози. Слухай тих, хто обнімає тебе в хвилини болі. Слухай вірші. Котрі хочеш слухати. Слухай казки, котрі дарують тобі віру і надію. Котрі найкращі і найказковіші.
Чекай дощ. Чекай мрію. Мрії повинні збуватися. Всі мрії. Котрі найкращі. Все здійсниться. А ти живи. В цю мить. У цей біль. У цю спеку. Дивись на хмаринки і перев'язуй їх золотими стрічками. Хай ніхто не бачить. Тільки ти. Ти ж бачиш? Правда?
Талантів багато. Так багато, що вони не вміщаються у Всесвіті. Але щоденні сходинки до мрії і віра набагато міцніші. Якщо шлях не має стежки-то потрібно йти. По хмаринках. По зірках. По сльозах. Своїх. По нічному небу.
Будьте вдячні. Навіть за біль. Це нитки, котрі зашиють глибокі рани на душі.
Даруйте посмішку. Тільки... Не всім... Тим, кому вона потрібна.
Вірте в добро і Янголів. Говоріть про них. Ми ж повинні забувати бруд, котрий вигрібаємо з кімнати. Так, він є. І буде. Та свіжі фіранки хіба не кращі?
Слова сильніші за каміння. Можливо, варто підбирати такі, щоб були схожі на пір'їнки Янголятка?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2016
автор: Відочка Вансель