мерзне літо і дощами плаче,
сіре небо бавиться в калюжі...
чи колись ми всі собі пробачим,
що були чомусь не надто мужні?
як ховали правду по клуночках,
прикопавши десь, в якомусь полі,
як божились гнати остаточно
ворогів, аби здобути волю?
чи колись зажевріє звитяга,
справжня перемога, щоб на ві́ки?
чи себе замучим у нестямі
і закриєм назавжди повіки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2016
автор: Вулпекула