Піду поміж гори високі,
Там де смереки стоять.
Гляну на рідні простори.
Зійду вниз де водоспад.
Де з висоти він воду скидає,
У великі брили її розбиває.
Та й на туман перетворює
І веселкою річку огортає.
На камені присяду старому,
Що мохом обріс як бородою.
-Як же затишно тут самому...
На самоті тут трохи постою...
Дитинство босоноге згадав:
-Як з каменя цього старого,
В холодну воду колись упав.
Та форель усе ж впіймав!
Тепер усе поступово вимирає,
Давно і дрібної риби немає.
Ліс безпощадно тут рубають,
А потоки за дороги мають.
Тай непотріб у воду скидають.
Сук на якому ми ще сидимо,
Невпинно та й наполегливо,
Рубають! Рубають! Рубають!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674955
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.06.2016
автор: dashavsky