І знову, вкотре, замок на піску –
Сліпа, а чи зав’язує хтось очі?
Хоча би п’ядь малесеньку, ковку, –
Життя затискує в лещата ночі.
У вимірі, здається, не своїм,
Руками за повітря – у провалля…
Ще б кисню… альвеоли, щоб всі ним
І вискочити геть із задзеркалля.
Німе кіно…нещадно час з’їда,
Беззвучно, на вустах лише молитва.
Бездушно в небуття – чужа біда,
І демагоги – в віртуальних битвах…
І порохом товстим минуть віки,
Прийдуть нащадки і від роду мого.
Під замки будуть порпати піски…
Все по спіралі - в пошуку нового.
27 червня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2016
автор: палома