Лишилася бранкою на чорному попелищі власних ідей, запаморочень та хворобливих затьмарень. Утаємничила у кишеньках серця все, що колись не віддала, шкодуючи.
І все, що збирала, все, що тримала в собі, спалахнуло яскраво та... зникло. Разом з тобою.
В осерді вогню залишилася я наодинці - не з розпачем, але здивована раптовістю та грубістю світла...
Бранка...
Стою, озираючись...
Мені б у сумі скупатися з самого ранку та бути пригніченою тим, що сталося...
Але... я - усміхнена, хоч і боса...
Вугілля вночі прохолодою заспокоїлось - не дмухав ніхто, не розпалював знову цей жар...
Моє власне попелище...
....
Онде, бачу, посеред згарища вже й трава зеленіє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2016
автор: Суботнє сонце