Хай шаленіють і гудуть вітри,
Я знаю: сонце бурю переможе.
Неквапом витру всі брудні сліди,
Щоб зайвий раз і пам’ять не тривожить.
Вітрам життєвим виставлю лице,
Не можу знову маму не згадати.
Любисток клала в купіль з чебрецем,
І зілля череди, і горстку м’яти
Матуся, щоби долю задобрить.
Казала, й пуп відрізали до книги.
Молила: «О Всевишній, борони
Від лиха, бо така вже дзиґа!»
Котились роки… і не догори,
І люди, і вітри своє робили…
А в серці й досі той вогонь горить,
Який людину випалив з рабині.
Його я, як святиню, бережу,
Щоб кіптява і дим мене не вбили,
І поки ряст на цій землі топчу,
Молитимусь за маму, бо любила.
25.04.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674628
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.06.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)