Я знов, як собака, за нею
Й про неї знов пишу вірші,
Хоч вірила серцем й душею,
Що пам’ять ту змиють дощі.
Та бачте, на вулиці спека.
Й вона знову поруч іде –
Єдина моя небезпека
Та скарб, що сховати ніде.
За нею прямую усюди,
Як жалісно це не звучить,
Бо знов розриваються груди,
Коли її бачу на мить.
Я хочу заплакати, вмерти –
Хоч щось, аби далі піти:
Про неї всі спогади стерти
І врешті себе віднайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2016
автор: kutorlanova