вісімсот кілометрів,
пробіг - нульовий,
розігнатись до стану
комети,
наскрізь шини протерти,
і ти - вітровій,
що летить, не спиняє лету.
міста теплі вогні,
перешиті в зірки
ательєром сусідніх
під'їздів,
ненавмисно
зійти на перони глевкі
до п'яниць і сліпих атеїстів.
вісімсот кілометрів,
туди - і назад,
без "назад", бо тоді вже
навіки,
ледь стуляю повіки,
і сиплеться град,
на міста й прибережні ріки.
просто хочу туди,
де спускається схил,
розколисаний на ВедмедИці,
і монахи безлиці
із парою крил
нам налиють вина із криниці.
срібний ангела спис,
при дорозі мости
прочитають іскристі
молитви,
залишається крити
тілами й нести,
мов покуту, незлічені кривди.
вісімсот кілометрів
на захід, на схід,
розігнавшись до стану комети,
заблукалої Ґретель
всі крихти сухі
заховати, забути, роздерти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2016
автор: Мио Гроцкий