Знедолена доля снувала по полю,
Шукаючи волю - прийшла у неволю.
Хтось грати тугенькі відсунув навмисно
Хвилинки на дві і розсипав намисто.
Як вибігла доля! Та мить одна-й впала.
Як ті намистинки вона цілувала!
Ось зробить прикраси й розсуне вмить грати,
І буде втішати когось і літати.
Лиш ніженьку ліву зламала. Не плаче.
Хтось так познущався. Нічого. Пробачить.
Ось тільки б хлібину й попити водиці!
Та тільки далеко від неї крамниці.
Нічого.Дощі отак вчора лупили,
Десь вишеньки їй по дорозі купили.
Тепер і ситенька, і пити не треба!
Лиш жаль:всюди стіни одні. А не небо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674245
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2016
автор: Відочка Вансель