Он вороння над містом.Може воно й на сніг...
Може на добрі вісті, а може й ні...
Тільки летить, літає над пожовтілим світом.
Плаче, чи закликає додому літо.
Довго до весен, довго, жити, чи доживати.
Бабця молиться Богу,щоб ще хоч день, та мати.
Бабця в кутку шепоче наївні свої слова.
А з-під її хустини - ніби в снігу трава.
Сива бабуня, сива. Добре, що хоч жива.
Хоч би іще дожити. Де ми там, поміж всіх?
Де ми у цьому світі?
Тільки із неба сніг...
Навіщувало птаство там, у вчорашнім дні.
Ой, намололо снігу у небеснім млині!
Холодно, зимно, тихо... Із димарів дими.
Тихо підкралось лихо. Тихо посеред зими.
Бабця моя сивенька мала цю ніч останню.
Бабця моя маленька сіла від здивування,
що молитов замало,
щоб дотягти до рання.
Видихнула і досить! Душечка по-під сніг.
Більше ніхто не попросить щастя для нас усіх.
Лиш вороння у небі вихором закружля.
Як нам тепер без тебе?!!
Тільки мовчить земля...
30.03.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674072
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.06.2016
автор: Di Agonal