Стоять собі старі дуби,
Суворі, мовчазні, гіллясті.
Скільки побачили вони
І лиха на віку, і щастя.
Колись під ними в давнину
Прощалась з козаком дівчина,
Коли він їхав на війну,
Щоб захищати Батьківщину.
Згодом вони стрічались тут,
Як повертався із походу.
У кронах все вітри гудуть,
Передвіщаючи негоду.
А як надворі день ясний
І сонце світить з високості,
Птахи злітаються до них,
Бо кличуть їх дуби у гості.
Послухати чудовий спів,
Розповісти легенду славну.
Ми з вами теж у тих дубів
Правди та мудрості навчаймось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673597
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.06.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський