Твої клятви, пусті, такі як ти самий!
Повір, нічого ти не вартий, бо усередині гнилий.
Коли мені даєш ти слово, а потім робиш по своєму,
Та ти собі не уявляєш, як б’єш по серці ти моєму!
Не хочу більше я нічого! Не чути й знати щось про тебе!
Бо ти подібний до нікчемного, і думаєш лише про себе.
Ти робиш боляче мені, і це ти все усвідомляєш,
Та все одно ти сволоч, одне й те саме повторяєш!
Чому прийшов тоді, й просив тебе пробачити?
Казав слова мої, для тебе щось то будуть значити?
А що з того? Нічого не дотримав ти.
Прошу іди, й не заставляй дверима гримати!
Прошу іди! І не вертайся більше ти.
Прошу іди! Бо з часом буде гіршати.
Прошу іди! Зітри мене з життя свого.
Прошу іди! Не вартий серця ти мого!!!
Кушнір Марина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2016
автор: Кушнір Марина