Внутрішній замок
Під небессям людської душі,
де є ласкою місяць і сонце,
відголоссям проходять дощі,
розчаровують, радують серце.
На занесеній снігом горі,
у обіймах вітрів непогоди,
височіє, подібно зорі,
посірілий той замок незгоди.
Мрії світлі у вежах високих,
полоненими є у думок,
у думок незвичайно жорстоких,
які садять на гострий кілок.
Те усе, яке є добротою,
яке ще викликає любов,
поневолене є гіркотою,
і катоване знову і знов.
Як відчиниться брама його,
того замку, що переді мною,
то не знаєш, чекати чого,
милих слуг або армію злую?
Що у замку чекає мене,
та розкішна і сяюча зала
чи падіння болюче мине,
з кам`яного, високого валу?
Я приходжу у замок душі,
щоб звільнити добро із полону,
яке миттю дарує дощі,
ніби сяючу, світлу колону.
Яка сповнює замок увесь,
очищаючи від злого духу,
пануватиме радість не десь,
а в душі, подолавши розруху.
Віктор Цвіт 30.05.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672927
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2016
автор: Віктор Цвіт