Ви інколи дивні, люди.
В неділеньку по церквах,
Кладете хрести на груди
Одною рукою й цвях
У другій напоготові
Тримаєте повсякчас,
Щоб днище пробить човнові,
Де ближній ховає час.
Душі незбагненні грані…
Як рідні відходять за…,
У інші світи незнані,
Ви топитесь у сльозах.
Але як живі, як поряд,
Як спраглі на добрий жест,
Не тягнете їх із горя,
Ігно́рите долі тест.
Вклякаєте рівним строєм
(Сьогодні таке в ціні),
Як в труні несуть героя,
Померлого на війні.
Але коли службу має,
Де смерть і життя, він між.
З вас руки усяк вмиває,
Складає до піхов ніж.
Любов у вас – рудиментом.
Для вигоди – голова.
Ви любите монументи,
Прослави нести слова
Над тими, що їм не встати,
Хоч як би не тер жалі.
Не краще поцінувати
Отих, що живі - ЖИВІ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672922
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)