(Пам"яті односельчанина,чудового сім"янина й господаря і просто доброї людини Віктора Кошелюка)
У жовтні вишенька розквітла,
І цвіт в росі, як у сльозах.
Чи дочекає її милий,
Щоб він іще йому запах?
Подумалося мимоволі,
Бо бачила, що в муках він
Нестерпні переносить болі,
Але не скаржиться, мовчить.
Літали за вікном сніжинки,
Наче вишневі пелюстки,
Вкривали ними всі стежинки.
Вже й недалеко до весни.
А він згорав, мов свічка танув,
Ніхто не міг допомогти.
Вона лиш плакала ночами:
-Прости, коханий мій, прости.
Ревно Всевишнього просила,
Щоби Йому життя зберіг.
Дивитися було несила,
Як мучиться, долає біль.
Всміхнулось сонечко весняне,
А навзаєм і він йому.
На жаль, це було вже востаннє,
Поринув назавжди в пітьму.
Як в путь останню проводжали,
Пустився дощик - плакав світ,
Під ноги пелюстки лягали...
Ронила вишня білий цвіт...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672388
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.06.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський