Вір мені і у мене. Це просто.
Зайва сила і все неземне.
Відстань з часом поглине наш простір,
І відправить в чергове турне
Хвилі спрагло мочитимуть ноги,
Зникнуть люди, обмеження, стіни.
Вір у мене і свого Бога,
Як моряк старий морю синьому.
Зовсім скоро проб'ється світанок,
І кому наші душі голі?
Зрозумій ти мене на останок:
Я твоя мимо слів, мимоволі.
Без твого розуміння по щирості
Важко думати, дихати, звикнути.
Я ж так хочу з тобою вирости.
Я ж так мрію з тобою зникнути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2016
автор: Юлія Антоняк