Гори кохання
Дочекаюсь серцем ранку
з теплим променем зірок,
тихо, сидячи на ганку
з ними в небі творю крок.
Крок до місячного моря,
що осяяло пітьму
і простягнуться ті гори,
які подумки здійму.
Небом віє вітер східний,
вітер сонця чарівний,
то є голос серцю рідний,
шанс на радість рятівний.
І небес яскраві зорі,
іще теплими візьму,
почуттям осяю гори,
які подумки здійму.
Гори з власного світла,
з долинами мрій,
де кохання є вітром,
що понесе рій,
рій, як дощ у повітрі,
на дух лиш твій і мій
і засяють палітри,
із прекрасних всіх мрій.
Сонце зійде на небі,
всі змішавши зірки,
сяйвом тим біля себе,
що летить як хмарки.
Сяють гори на небі,
із тих наших зірок,
до любові мов треба
нам ступити лиш крок.
Віктор Цвіт 23.05.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2016
автор: Віктор Цвіт