34. ЛАТЕНТНИЙ СТАН. 1.
12.06.2016* 21:15
Якось Тарас Шейко призначив мені зустріч і знаменитій кав’ярні «Зустріч». На розі вулиць Прорізна та Пушкінська. Тепер цієї кав’ярні вже нема – в приміщені, яке вона займала, тепер знаходиться бундючний ресторан, навіть назву його не пам’ятаю, в стилі аля-Юкрейн. Тепер там не збирається середній прошарок різноманітної інтелігенції, від студентів та митців та до початкових представників середнього класу. До речі: як багато таких демократичних закладів щезле із центру Києва! Дієтична їдальня на Прорізній в тілі будинку Метробуду, Молочарня на Хрещатику, кав’ярня за Пасажом…
Ми випили по філіжанці кави, погомоніли про Сенсорику та пішли вниз по Прорізній до Хрещатику. Майже через кожні п’ять метрів хтось здоровкався з Тарасом, зупинявся і тиснув йому руку, вони перекидалися словами, посмішками, Тарас швидко розказував якийсь анекдот і ми йшли далі. На моє мовчання Тарас сказав:
- Я же живу в центрі. До того ж дуже багато кому надавав послуги адвоката, складав документи для реєстрації. То ти не дивуйся. Пішли, я тебе познайомлю з однією людиною, яка мені роботу запропонувала. Я розказував тобі як захищав Параджанова? Ні? То розкажу. Адже мене за це виключили із Спілки адвокатів! Так от… - і він, посміхаючись, почав розповідати карколомну історію, яка в решті решт зводилася до того, що Тарас запропонував Параджанову визнати себе гомосексуалістом, бо це давало можливість отримати мінімальний строк і рятувало державу від необхідності дати дуже великий строк.
- То він не був гоміком?
- Безумовно ні! Що завгодно та тільки не це. От ми і прийшли.
Кав’ярня в Пасажі. Трохи бундючніше, ніж та, до якої я звик ходити. Нас чекав жвавий чолов’яга років під сорок, як на вигляд, з очима хитрого та розумного пройдисвіта. «Володя!» - «Віктор!» - «Тут Тарас таке про тебе розповідав! Давай я тобі пару питань задам!» - «Про що?» - «А не про що. То що чекає Україну в наступному році?» - «Я ще не дивився» - «А в цьому?»
Я глянув на Тараса. Той посміхнувся і кивнув головою: «Розказуй!» - «Та це ж тільки моє бачення!» - «Не вірно! Треба говорити: Бачення! З великої літери!»
Я щось почав говорити, Володя аж підстрибував, то перебиваючи питанням: «Ви з Тарасом не домовилися?», то кажучи: «Я так і знав!» Потім сказав: «Так! Ти в моїй команді!» Я здивувався: «В якій команді?» - «Організовую фірму. Назва «Українська торговельна компанія». Тарас – юрист-консультант. Ти будеш офіційно архітектором-дизайнером. Але це так… робота різна буде. Тобі ж робота потрібна?» - «Так.» - «От і добре! Зараз я всім нам замовлю каву з коньяком і підемо дивитися приміщення, яке я зняв! Кірова 4. У тебе є людина, яку можеш порекомендувати?» Тут втрутився Тарас: «Є такий чоловік. Андрієм зовуть. Він зараз теж без роботи». – «Веди!»
Так ми з Андрієм стали працювати разом.
А до того якось Андрій мені сказав, що у нього є мама – рідкісної працездатності людина, і взагалі: в їх сім’ї все тримається на ній, бо батька… одним словом, батько тільки працює літературним редактором у одному видавництві. Так от, мама купила в Коржах хату з ділянкою землі, адже вона із села на Хмельниччині, а вона ж вже пенсіонерка, то там треба багато чого робити, то чи не погоджусь я поїхати у суботу разом з ним допомогти по будівництву і таке інше. – «Та я ж з Баженом на руках. Я забираю його у п’ятницю і відводжу у неділю. А зараз канікули почалися, то взагалі…» - «От і добре! Бери сина і поїхали на тиждень, мінімум, попрацюємо». Так і зробили.
Коли я побачив цю хату, то не знав плакати чи сміятися, бо це був такий собі селянській самобуд з неймовірними втратами не те що будівельними, а і здорового глузду. Зустріли мене дуже добре і ми з Андрієм почали латати стіни, робити веранду та ще багато чого, що зараз вже і не пам’ятаю. Моя першобудова тут була – примітивний туалет «до двору».
Молодший брат та сестра Андрія, Сашко та Віталіна, теж щось робили на подвір’ї, принаймні сестра його весь час миготіла у дворі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2016
автор: Левчишин Віктор