Пташко моя, а небо так низько-низько…
Наталя Данилюк
***
Пташко маленька, що небо несеш на крилах,
Що тобі мріється в леті твоїм стрімкім?
Змірявши висі може тобі й несила
Далі летіти, бо світ нелегкий таки?…
Світла надіє, ти пахнеш весною, сонцем,
Щастя заховане в миті тремких секунд.
Помежи хмар шукаєш крайнебо отче,
Вітру довіривши душу свою крихку.
Крихітко ніжна, мабуть не летіти важко,
Втішена волею – волю в собі несеш.
Що тобі бачиться в димнім захмар’ ї, пташко,
Як тобі просвіток без тишини і меж?
Казко стокрила, у висі не смій отерпти!
Небо крилатих любить, безкрилим – зась.
Може лише маленьке пташа тепер ти,
Завтра в тобі воскресне зоря чиясь.
© Л.Шмигельська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671857
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.06.2016
автор: Леся Shmigelska