Білий тигр
Так манить висота,
осяйна, снігова,
де сонечко не спить,
вершинами блищить.
Мов казку змалював
та серцем покохав,
світ криги і снігів,
світ луків і лісів.
Полину я душею,
стежкою своєю,
скелею крутою догори.
Шлях тяжкий до болю,
натренує волю,
бути білим тигром на межі.
Коли в кожен погляд,
смерть є завше поряд,
що завіє вітром крижаним.
У в обіймах прірви,
у подобі вирви,
робить твоє тіло кам’яним.
Шнуром закріпився,
стопами обперся,
потягнувсь руками за життя,
адже час спливає,
буря завиває,
а дійти потрібно до кінця.
На шляху лавини,
котяться в долину,
але свого духу не зламав.
Підкорив вершину,
полюбив місцину,
де ти завше тигром проживав.
Спіцин Євгеній 23.03.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671755
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.06.2016
автор: Віктор Цвіт