Замиготів ваш вогник вдалені
І на душі моїй так стало сумно.
У серці біль, заплакати б мені
Та плакати якось мов нерозумно.
Ще в домі запах ваш і ваші сни.
А ви вже десь далеко у дорозі.
Ось ваші речі й чашки на столі
І сльози здержувати більше я не взмозі.
Я буду десь ходити, щось робить.
Носити телефон свій у кармані
І ждати знов коли він задзвенить
І ваші голоси – бальзам на рану.
В турбутах пройдуть дні і місять пролетить.
Лиш тільки тихий вечір зніми втому
І знову вогник ваш замиготить
Так зовсім близько – прямо біля дому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671692
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2016
автор: Валентина Антоненко