В перший раз

Ти  пам'ятаєш  як  ми  у  великій  компанії,  коли  подорожували  по  світі,  грали  у  гру  на  бажання.  Мені,  як  програвшому,  загадали,  щоб  я  якнайкраще,  найщиріше  та  якнайправдивіше  признався  Тобі  і  коханні.  Я  довго  вагався  і  не  хотів,  хоч  для  них,    хто  бажав,  не  було  для  цього  відвертих  причин.  На  кінець  я  здався  боротись  проти  всіх,    я  підсунувся    блище  до  Тебе.  Я  попросив  Твою  руку,    не  знаю  чому,    а  для  всіх  я  сказав  "для  ефекту".  Всі  мовчали,  була  тишина,    всі  чекали.  Я  почав.  
Знаєш,  я  часто  згадую  день,  коли  вперше  Тебе  зустрів.  Це  була  наша  перша  лекція  в  універі,  для  нас  ще  тоді  в  чужій  країні.  Ти  сиділа  на  першій  лавці,  п'яте  крісло  від  вікна  вже  тоді  в  моїй  улюбленій  білій  мережевній  кофті.  Я  пам'ятаю  дивився  на  Тебе  з  думкою:  "Вау,  невже  це  можливо?".    Так,    це  банально,  але  ти  тоді  мене  захопила  настільки,  що  я  думав  про  тебе  постійно.  Постійно!  Знаєш,  я  знайомитись  міг  з  всіма  будь-коли  та  де  завгодно.    Але  до  Тебе  я  мав  страх  якийсь  підійти,    ти  для  мене  як  криптоніт  для  Супермена.  А  згадай,    як  ми  познайомились,    я  показував  фокус  твоїй  добрій  знайомій,  після  цього  тобі,    і  я  ще  досі  не  знаю,    чи  Тобі  тоді  це  сподобалось,  твоя  реакція  мені  незрозуміла.  А  коли  наодинці  ми  говорили?    Ха,    ти  ж  пам'ятаєш  як  я  тормозив,  ти  ж  пам'ятаєш  як  я  речення  скласти  не  міг.  Я  не  знаю  чому.    Я  твої  очі  могу  переказати  до  найменших  деталів,    ти  навіть  не  можеш  уявити  на  скільки  ці  карі  намистини  мені  важливі.  І  зараз,  коли  нас  всі  бачать  і  чують,  коли  я  тримаю  твою  ніжну  руку,    я  скажу  в  перший,  не  знаю  чи  ще  буде  можливість,  раз.    Що  ці  всі  слова,    що  були  сказано  мною  зводяться  до  одного.  До  того,    що  я  Тебе  люблю.  
Тишина  тривала  ще,    здається,    не  довго.  І  після  цього  мене  називали  "Актором",    "Той,  кому  треба  Оскара".  І  питали  мене    в  чому  ж  секрет,  як  я  так  скоро  все  видумав.  Я  сміявся,  я  сказав,  що  це  все  вино.  Що  чудотворна  сила  алкоголю  розв'язала  язик.  
І  лиш  Тобі  я  признався  в  цю  ж  саму  ніч,    коли  заснули  вже  всі  давно,    що  видуманого  там  не  було  нічого.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2016
автор: Marshall_Black